<< Главная страница

Думи мо&IUML;, думи мо&IUML;



Категории Тарас Шевченко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Думи моï, думи моï, Лихо менi з вами! Нащо стали на паперi Сумними рядами?.. Чом вас вiтер не розвiяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?.. Бо вас лихо на свiт на смiх породило, Поливали сльози... чом не затопили, Не винесли в море, не розмили в полi?. Не питали б люде, що в мене болить, Не питали б, за що проклинаю долю, Чого нуджу свiтом? Нiчого робить, — Не сказали б на смiх... Квiти моï, дiти! Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав? Чи заплаче серце одно на всiм свiтi, Як я з вами плакав?.. Може, i вгадав... Може, найдеться дiвоче Серце, карi очi, Що заплачуть на сi думи, — Я бiльше не хочу. Одну сльозу з очей карих — I пан над панами! Думи моï, думи моï, Лихо менi з вами! За карiï оченята, За чорнiï брови Серце рвалося, смiялось, Виливало мову, Виливало, як умiло, За темнiï ночi, За вишневий сад зелений, За ласки дiвочi... За степи та за могили, Що на Украïнi, Серце млiло, не хотiло Спiвать на чужинi... Не хотiлось в снiгу, в лiсi, Козацьку громаду З булавами, з бунчугами Збирать на пораду. Нехай душi козацькiï В Украйнi витають — Там широко, там весело Од краю до краю... Як та воля, що минулась, Днiпр широкий — море, Степ i степ, ревуть пороги, I могили — гори,- Там родилась, гарцювала Козацькая воля; Там шляхтою, татарами Засiдала поле, Засiвала трупом поле, Поки не остило... Лягла спочить... А тим часом Виросла могила, А над нею орел чорний Сторожем лiтає, I про неï добрим людям Кобзарi спiвають, Все спiвають, як дiялось, Слiпi небораки, — Бо дотепнi... А я... а я Тiлько вмiю плакать, Тiлько сльози за Украйну... А слова — немає... А за лихо... Та цур йому! Хто його не знає! А надто той, що дивиться На людей душою, — Пекло йому на сiм свiтi, А на тiм... Журбою Не накличу собi долi, Коли так не маю. Нехай злиднi живуть три днi Я ïх заховаю, Заховаю змiю люту Коло свого серця, Щоб вороги не бачили, Як лихо смiється... Нехай думка, як той ворон, Лiтає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче Нишком — люди не побачать, То й не засмiються... Не втирайте ж моï сльози, Нехай собi ллються, Чуже поле поливають Щодня i щоночi, Поки, поки... не засиплють Чужим пiском очi... Отаке-то... А що робить? Журба не поможе. Хто ж сиротi завидує — Карай того, боже! Думи моï, думи моï, Квiти моï, дiти! Виростав вас, доглядав вас,- Де ж менi вас дiти? В Украïну iдiть, дiти! В нашу Украïну, Попiдтинню, сиротами, А я — тут загину. Там найдете щире серце I слово ласкаве, Там найдете щиру правду, А ще, може, й славу... Привiтай же, моя ненько, Моя Украïно, Моïх дiток нерозумних, Як свою дитину. (1839, С.-Петербург)
Думи мо&IUML;, думи мо&IUML;


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация