<< Главная страница

ГамалIя



Категории Тарас Шевченко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Ой нема, нема нi вiтру, нi хвилi Iз нашоï Украïни! Чи там раду радять, як на турка стати, — Не чуємо на чужинi. Ой повiй, повiй, вiтре, через море Та з Великого Лугу, Суши нашi сльози, заглуши кайдани, Розвiй нашу тугу. Ой заграй, заграй, синесеньке море, Та пiд тими байдаками, Що пливуть козаки, тiльки мрiють шапки, Та на сей бiк за нами. Ой боже наш, боже, хоч i не за нами, Неси ти ïх з Украïни; Почуємо славу, козацькую славу, Почуємо — та й загинем. Отак у Скутарi козаки спiвали; Спiвали, сердеги, а сльози лились; Лилися козацькi, тугу домовляли. Босфор аж затрясся, бо зроду не чув Козацького плачу; застогнав, широкий, I шкурою, сiрий бугай, стрепенув, I хвилю, ревучи, далеко, далеко У синєє море на ребрах послав. I море ревнуло Босфорову мову У Лиман погнало, а Лиман Днiпровi Тую журбу-мову на хвилi подав. Зареготався дiд наш дужий, Аж пiна з уса потекла. — Чи спиш, чи чуєш, брате Луже? Хортице-сестро?.. — Загула Хортиця з Лугом: — Чую! чую! — I Днiпр укрили байдаки, I заспiвали козаки: У туркенi по тiм боцi Хата на помостi. Гай, гай! Море, грай, Реви, скелi ламай! Поïдемо в гостi. У туркенi у кишенi Таляри, дукати. Не кишенi трусить — Iдем рiзать, палить, Братiв визволяти. У туркенi яничари I баша на лавi. Гой ги! вороги! Ми не маєм ваги! Наша воля й слава! Пливуть собi, спiваючи; Море вiтер чує. Попереду Гамалiя Байдаком керує. Гамалiю, серце млiє: Сказилося море. Не злякає! — i сховались За морянi гори. Дрiмає в гаремi — в раю Вiзантiя I Скутар дрiмає. Босфор клекотить, Неначе скажений; то стогне, то виє: Йому Вiзантiю хочеться збудить. — Не буди, Босфоре, буде тобi горе; Твоï бiлi ребра пiском занесу, У мул поховаю!.. — реве синє море: — Хiба ти не знаєш, яких я несу Гостей до султана?.. — Так море спиняло (Любило завзятих усатих слав'ян). Босфор схаменувся. Туркеня дрiмала. Дрiмав у гаремi ледачий султан. Тiльки у Скутарi, в склепу, не дрiмають Козаки сердеги. Чого вони ждуть? По-своєму бога в кайданах благають, А хвилi на той бiк iдуть та ревуть. О милий боже Украïни, Не дай пропасти на чужинi, В неволi вольним козакам! I сором тут, i сором там — Вставать з чужоï домовини, На суд твiй праведний прийти, В залiзi руки принести I перед всiми у кайданах Стать козаковi... — Рiж! i бий! Катуй невiру-бусурмана! — Кричать за муром. Хто такий? Гамалiю, серце млiє. Скута р скаженiє. — Рiжте! бийте! — на фортецi Кричить Гамалiя. Реве гарматами Скутара — Ревуть, лютують вороги. Козацтво преться без ваги — I покотились яничари. Гамалiя по Скутарi — По пеклу гуляє, Сам хурдигу розбиває, Кайдани ламає. — Вилiтайте, сiрi птахи, На базар до паю! — Стрепенулись соколята, Бо давно не чули Хрещеноï тiï мови. I нiч стрепенулась: Не бачила, стара мати, Козацькоï плати. Не лякайся, подивися На бенкет козачий. Темно всюди, як у будень, А свято чимале. Не злодiï з Гамалiєм Ïдять мовчки сало Без шашлика. — Засвiтимо! — До самоï хмари З щоглистими кораблями Палає Скутара. Вiзантiя пробуркалась, Витрiщає очi, Переплива на помогу, Зубами скрегоче. Реве, лютує Вiзантiя, Руками берег достає; Достала, зикнула, встає — I на ножах в кровi нiмiє. Скутар, мов пекло те, палає; Через базари кров тече, Босфор широкий доливає. Неначе птахи чорнi в гаï, Козацтво смiливе лiтає: Нiхто на свiтi не втече! Огонь запеклих не пече. Руйнують мури; срiбло, злото Несуть шапками козаки I насипають байдаки. Пала Скутар, стиха робота, I хлопцi сходяться; зiйшлись. Люльки з пожару закурили, На байдаки — та й потягли, Рвучи червонi гори-хвилi. Пливуть собi, нiби з дому, Так буцiм гуляють, Та — звичайне, запорожцi — Пливучи спiвають: Наш отаман Гамалiя, Отаман завзятий, Забрав хлопцiв та й поïхав По морю гуляти; По морю гуляти, Слави добувати, Iз турецькоï неволi Братiв визволяти. Ой приïхав Гамалiя Аж у ту Скутару. Сидять брати-запорожцi, Дожидають кари. Ой як крикнув Гамалiя: — Брати! будем жити, Будем жити, вино пити, Яничара бити, А куренi килимами, Оксамитом крити! — Вилiтали запорожцi На лан жито жати; Жито жали, в копи клали, Гуртом заспiвали: Слава тобi, Гамалiю, На ввесь свiт великий, На ввесь свiт великий, На всю Украïну, Що не дав ти запорожцям Згинуть на чужинi! Пливуть, спiваючи; пливе Позад завзятий Гамалiя: Орел орлят мов стереже; Iз Дарданеллiв вiтер вiє, А не женеться Вiзантiя; Вона боïться, щоб Чернець Не засвiтив Галату знову, Або гетьман Iван Пiдкова Не кликнув в море на ралець . Пливуть собi, а з-за хвилi Сонце хвилю червонить: Перед ними море миле Гомонить i клекотить. Гамалiю, вiтер вiє... Ось... ось... наше море!.. I сховалися за хвилi — За живiï гори. 1842 р.
ГамалIя


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация