<< Главная страница

Iржавець



Категории Тарас Шевченко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Наробили колись шведи Великоï слави: Утiкали з Мазепою В Бендери з Полтави. А за ними й Гордiєнко... Нарадила мати, Як пшениченьку пожати, Полтаву достати. Ой пожали б, якби були Одностайне стали Та з Фастовським полковником Гетьмана єднали. Не стримiли б списи в стрiсi У Петра у свата. Не втiкали б iз Хортицi Славнi небожата, Не спиняв би ïх Прилуцький Полковник поганий... Не плакала б матер божа В Криму за Украйну. Як мандрували день i нiч, Як покидали запорожцi Великий Луг i матiр Сiч, Взяли з собою матер божу, А бiльш нiчого не взяли, I в Крим до хана понесли На нове горе-Запорожжя. Заступила чорна хмара Та бiлую хмару. Опанував запорожцем Поганий татарин. Хоч позволив хан на пiсках Новим кошем стати, Та заказав запорожцям Церкву будувати. У наметi поставили Образ пресвятоï I крадькома молилися... Боже мiй з тобою! Мiй краю прекрасний, розкiшний, багатий! Хто тебе не мучив? Якби розказать Про якого-небудь одного магната Iсторiю-правду, то перелякать Саме б пекло можна. А Данта старого Полупанком нашим можна здивувать. I все то те лихо, все, кажуть, од бога! Чи вже ж йому любо людей мордувать? А надто сердешну мою Украïну. Що вона зробила? За що вона гине? За що ïï дiти в кайданах мовчать? Розказали б кобзарi нам Про войни i чвари, Про тяжкеє лихолiття... Про лютiï кари, Що ляхи нам завдавали — Про все розказали. Що ж дiялось по Шведчинi! — То й вони злякались, Онiмiли з переляку, Слiпi небораки. Отак ïï воєводи, Петровi собаки, Рвали, гризли... I здалека Запорожцi чули, Як дзвонили у Глуховi, З гармати ревнули; Як погнали на болото Город будувати. Як плакала за дiтками Старенькая мати; Як дiточки на Орелi Лiнiю копали I як у тiй Фiнляндiï В снiгу пропадали. Чули, чули запорожцi З далекого Криму, Що конає Гетьманщина, Неповинно гине. Чули, чули небожата, Чули, та мовчали. Бо й ïм добре на чужинi Мурзи завдавали. Мордувались сiромахи, Плакали, i з ними Заплакала матер божа Сльозами святими. Заплакала милосерда, Неначе за сином. I бог зглянувсь на тi сльози, Пречистiï сльози! Побив Петра, побив ката На наглiй дорозi. Вернулися запорожцi, Принесли з собою В Гетьманщину той чудовий Образ пресвятоï. Поставили в Iржавицi В мурованiм храмi. Отам вона й досi плаче Та за козаками. 1858 р.
Iржавець


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация