Псалми ДавидовI



Категории Тарас Шевченко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал 1 Блаженний муж на лукаву Не вступає раду, I не стане на путь злого, I з лютим не сяде. А в законi господньому Серце його й воля Навчається; i стане вiн — Як на добрiм полi Над водою посаджене Древо зеленiє, Плодом вкрите. Так i муж той В добрi своïм спiє. А лукавих, нечестивих I слiд пропадає,— Як той попiл, над землею Вiтер розмахає, I не встануть з праведними Злiï з домовини. Дiла добрих обновляться, Дiла злих загинуть. 12 Чи ти мене, боже милий, Навiк забуваєш, Одвертаєш лице своє, Мене покидаєш? Доки буду мучить душу I серцем болiти? Доки буде ворог лютий На мене дивитись I смiятись! Спаси мене, Спаси мою душу, Да не скаже хитрий ворог: Я його подужав. I всi злiï посмiються, Як упаду в руки, В руки вражi. Спаси мене Од лютоï муки, Спаси мене,— помолюся I воспою знову Твоï блага чистим серцем, Псалмом тихим, новим. 43 Боже, нашими ушима Чули твою славу, I дiди нам розказують Про давнi кровавi Тiï лiта; як рукою Твердою своєю Розв'язав ти нашi руки I покрив землею Трупи ворогiв. I силу Твою восхвалили Твоï люде, i в покоï, В добрi одпочили, Славя господа!.. А нинi Покрив єси знову Срамотою своï люде, I вороги новi Розкрадають, як овець, нас I жеруть! Без плати I без цiни оддав єси Ворогам проклятим; Покинув нас на смiх людям, В наругу сусiдам, Покинув нас, яко в притчу Нерозумним людям. I кивають, смiючися, На нас головами; I всякий день перед нами — Стид наш перед нами. Окраденi, замученi, В путах умираєм, Чужим богам не молимось, А тебе благаєм: Поможи нам, iзбави нас Вражоï наруги. Поборов ти першу силу, Побори ж i другу, Ще лютiшу!.. Встань же, боже, Вскую' будеш спати, Од слiз наших одвертатись, Скорби забувати! Смирилася душа наша, Жить тяжко в оковах! Встань же, боже, поможи нам Встать на ката знову. 52 Пребезумний в серцi скаже, Що бога немає, В беззаконiï мерзiє, Не творить благая. А бог дивиться, чи є ще Взискающий бога? Нема добро творящого, Нема нi одного! Коли вони, неситiï, Грiхами дознають? Ïдять люде замiсть хлiба, Бога не згадають, Там бояться, лякаються, Де страху й не буде. Так самi себе бояться Лукавiï люде. Хто ж пошле нам спасенiє, Верне добру долю? Колись бог нам верне волю, Розiб'є неволю. Восхвалимо тебе, боже, Хваленiєм всяким; Возрадується Iзраïль I святий Iаков. 53 Боже, спаси, суди мене Ти по своïй волi. Молюсь: господи, внуши ïм Уст моïх глаголи, Бо на душу мою встали Сильнiï чужiï, Не зрять бога над собою, Не знають, що дiють. А бог менi помагає, Мене заступає I ïм правдою своєю Вертає ïх злая. Помолюся господевi Серцем одиноким I на злих моïх погляну Незлим моïм оком. 81 Мiж царями й судiями На радi великiй Став земних владик судити Небесний владика: Доколi будете стяжати I кров невинну розливать Людей убогих? а багатим Судом лукавим помагать? Вдовi убогiй поможiте, Не осудiте сироти I виведiть iз тiсноти На волю тихих, заступiте Од рук неситих. Не хотять Познать, розбити тьму неволi,— I всує господа глаголи, I всує трепетна земля. Царi, раби — однаковi Сини перед богом; I ви вмрете, як i князь ваш, I ваш раб убогий. Встань же, боже, суди землю I судей лукавих. На всiм свiтi твоя правда, I воля, i слава. 93 Господь бог лихих карає — Душа моя знає. Встань же, боже,— твою славу Гордий зневажає. Вознесися над землею Високо, високо, Закрий славою своєю Слiпе, горде око. Доки, господи, лукавi Хваляться, доколi Неправдою? Твоï люде Во тьму i в неволю Закували... добро твоє Кров'ю потопили, Зарiзали прохожого, Вдову задавили I сказали: Не зрить господь, Нiже теє знає. Умудрiтеся, немудрi: Хто свiт оглядає, Той i серце ваше знає, I розум лукавий. Дивiтеся дiлам його, Його вiчнiй славi. Благо тому, кого господь Карає мiж нами; Не допуска, поки злому Iзриється яма. Господь любить своï люде, Любить, не оставить, Дожидає, поки правда Перед ними стане. Хто б спас мене од лукавих I дiющих злая? Якби не бог помiг менi, То душа б живая Во тьмi ада потонула, Проклялась на свiтi. Ти, господи, помагаєш По землi ходити. Ти радуєш мою душу I серце врачуєш; I пребудет твоя воля, I твiй труд не всує. Вловлять душу праведничу, Кров добру осудять. Менi господь пристанище, Заступником буде I воздасть ïм за дiла ïх Кровавi, лукавi, Погубить ïх, i ïх слава Стане ïм в неславу. 132 Чи є що краще, лучче в свiтi, Як укупi жити, З братом добрим добро певне Познать, не дiлити Яко миро добровонне З голови честноï На бороду Аароню Спадає росою I на шитiï омети Ризи дорогiï; Або роси єрмонськiï На святiï гори Високiï сiонськiï Спадають i творять Добро тварям земнородним, I землi, i людям,— Отак братiв благих своïх Господь не забуде, Воцариться в дому тихих, В сем'ï тiй великiй, I пошле ïм добру долю Од вiка до вiка. 136 На рiках круг Вавiлона, Пiд вербами, в полi, Сидiли ми i плакали В далекiй неволi; I на вербах повiшали Органи глухiï, I нам стали смiятися Едомляне злiï: Розкажiть нам пiсню вашу, Може, й ми заплачем. Або нашу заспiвайте, Невольники нашi. Якоï ж ми заспiваєм? На чужому полi Не спiвають веселоï В далекiй неволi. I коли тебе забуду, Iєрусалиме, Забвен буду, покинутий, Рабом на чужинi. I язик мiй онiмiє, Висохне лукавий, Як забуде пом'янути Тебе, наша славо! I господь наш вас пом'яне, Едомськiï дiти, Як кричали ви: Руйнуйте, Руйнуйте, палiте Єрусалим!.. Вавiлоня Дщере окаянна! Блаженний той, хто заплатить За твоï кайдани! Блажен, блажен! Тебе, злая, В радостi застане I розiб'є дiтей твоïх О холодний камiнь! 149 Псалом новий господовi I новую славу Воспоєм честнйм собором, Серцем нелукавим; Во псалтирi i тимпанi Воспоєм благая, Яко бог кара неправих, Правим помагає. Преподобнiï во славi I на тихих ложах Радуються, славословлять, Хвалять iм'я боже; I мечi в руках ïх добрi, Гострi обоюду, На отмщенiє язикам I в науку людям. Окують царей неситих В залiзнiï пута, I ïх, славних, оковами Ручними скрутять, I осудять губителей Судом своïм правим, I вовiки стане слава, Преподобним слава. 19 декабря 1845, Вьюниiца
Псалми ДавидовI