<< Главная страница

Тополя



Категории Тарас Шевченко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал По дiбровi вiтер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу. Стан високий, лист широкий — Нащо зеленiє? Кругом поле, як те море Широке, синiє. Чумак iде, подивиться Та й голову схилить; Чабан вранцi з сопiлкою Сяде на могилi, Подивиться — серце ниє: Кругом нi билини! Одна, одна, як сирота На чужинi, гине! Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати? Постривайте, все розкажу, Слухайте ж, дiвчата. Полюбила чорнобрива Козака дiвчина. Полюбила — не спинила, Пiшов та й загинув... Якби знала, що покине, — Була б не любила; Якби знала, що загине, — Була б не пустила; Якби знала, не ходила б Пiзно за водою, Не стояла б до пiвночi З милим пiд вербою; Якби знала!.. I то лихо — Попереду знати, Що нам в свiтi зустрiнеться. Не знайте, дiвчата! Не питайте свою долю... Само серце знає, Кого любить... Нехай в'яне, Поки закопають! Бо не довго, чорнобривi, Карi оченята; Бiле личко червонiє Не довго, дiвчата! До полудня, та й зав'яне, Брови полиняють... Кохайтеся ж, любiтеся, Як серденько знає. Защебече соловейко В лузi на калинi, — Заспiває козаченько, Ходя по долинi. Виспiвує, поки вийде Чорнобрива з хати; А вiн ïï запитає: Чи не била мати? Стануть собi, обiймуться, — Спiва соловейко; Послухають, розiйдуться, — Обоє раденькi. Нiхто того не побачить, Нiхто не спитає: Де ти була, що робила? Сама собi знає. Любилася, кохалася, А серденько млiло: Воно чуло недоленьку, А сказать не вмiло. Не сказало — осталася, День i нiч воркує, Як голубка без голуба, А нiхто не чує. Не щебече соловейко В лузi над водою, Не спiває чорнобрива, Стоя пiд вербою; Не спiває, — як сирота, Бiлим свiтом нудить. Без милого батько, мати — Як чужiï люде. Без милого сонце свiтить — Як ворог смiється; Без милого скрiзь могила... А серденько б'ється! Минув i рiк, минув другий Козака немає; Сохне вона, як квiточка, — Нiхто не питає. Чого в'янеш, моя доню? — Мати не спитала, За старого, багатого Нищечком єднала. Iди, доню, — каже мати, — Не вiк дiвовати. Вiн багатий, одинокий — Будеш пановати. Не хочу я пановати, Не пiду я, мамо! Рушниками, що придбала, Спусти мене в яму. Нехай попи заспiвають, А дружки поплачуть: Легше менi в трунi лежать, Нiж його побачить. Не слухала стара мати, Робила, що знала; Все бачила чорнобрива, Сохла i мовчала. Пiшла вночi до ворожки, Щоб поворожити: Чи довго ïй на сiм свiтi Без милого жити? Бабусенько, голубонько, Серце моє, ненько! Скажи менi щиру правду, Де милий-серденько? Чи жив, здоров, чи вiн любить, Чи забув-покинув? Скажи ж менi, де мiй милий? Край свiта полину! Бабусенько, голубонько, Скажи, коли знаєш! Бо видає мене мати За старого замiж. Любить його, моя сиза, Серце не навчити. Пiшла б же я утопилась — Жаль душу згубити. Коли нежив чорнобривий, Зроби, моя пташко, Щоб додому не вернулась... Тяжко менi, тяжко! Там старий жде з старостами... Скажи ж мою долю. Добре, доню; спочинь трошки.. Чини ж мою волю. Сама колись дiвовала, Теє лихо знаю; Минулося — навчилася, Людям помагаю. Твою долю, моя доню, Позаторiк знала, Позаторiк i зiллячка Для того придбала. Пiшла стара, мов каламар Достала з полицi. Ось на тобi сего дива! Пiди до криницi; Поки пiвнi не спiвали, Умийся водою, Випий трошки сего зiлля — Все лихо загоïть. Вип'єш — бiжи якомога; Що б там нi кричало, Не оглянься, поки станеш Аж там, де прощалась. Одпочинеш; а як стане Мiсяць серед неба, Випий ще раз; не приïде — Втретє випить треба. За перший раз, як за той рiк, Будеш ти такою; А за другий — серед степу Тупне кiнь ногою. Коли живий козаченько, То зараз прибуде. А за третiй... моя доню, Не питай, що буде. Та ще, чуєш, не хрестися, Бо все пiде в воду. Тепер же йди, подивися На торiшню вроду. Взяла зiлля, поклонилась: Спасибi, бабусю! Вийшла з хати: Чи йти, чи нi? Нi, вже не вернуся! Пiшла, вмилась, напилася, Мов не своя стала, Вдруге, втретє, та, мов сонна, В степу заспiвала: Плавай, плавай, лебедонько, По синьому морю, Рости, рости, тополенько, Все вгору та вгору! Рости тонка та висока До самоï хмари, Спитай бога, чи дiжду я, Чи не дiжду пари? Рости, рости, подивися За синєє море: По тiм боцi — моя доля, По сiм боцi — горе. Там десь милий чорнобривий По полю гуляє, А я плачу, лiта трачу, Його виглядаю. Скажи йому, моє серце, Що смiються люде; Скажи йому, що загину, Коли не прибуде. Сама хоче мене мати В землю заховати... А хто ж ïï головоньку Буде доглядати? Хто догляне, розпитає, На старiсть поможе? Мамо моя, доле моя! Боже милий, боже! Подивися, тополенько, Як нема — заплачеш До схiд сонця ранiсiнько, Щоб нiхто не бачив. Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору; Плавай, плавай, лебедонько, По синьому морю! Таку пiсню чорнобрива В степу заспiвала. Зiлля дива наробило — Тополею стала. Не вернулася додому, Не дiждала пари; Тонка-тонка та висока — До самоï хмари. По дiбровi вiтер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу. [1839, С.-Петербург]
Тополя


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация